Борщівщина - унікальний край Тернопільської області, відомий своїми краєвидами, печерами і славними людьми. Особливістю нашого району є сорочка, вишита чорними нитками, яка стала своєрідною візитівкою краю.

Як розповідає давня  легенда, домінуючий чорний колір вишиття пов'язаний  з конкретними подіями нашої трагічної історії. У XV-XVII століттях Борщівський край був постійним об’єктом нападів турків і кримських татар. Вороги безжально спустошували і грабували землі, забирали у полон населення. Після одного з таких нападів у кількох наддністрянських селах загинули всі чоловіки. Тоді дівчата і жінки, оплакуючи свої гіркі долі, поклялися протягом кількох поколінь носити траур за загиблими оборонцями і вінчатися у сорочках, вишитих чорними нитками…

І клятву виконали. Саме жінки, які вишивали такі сорочки у 20-30-х роках минулого століття, були останнім поколінням, пов’язаним дивною, але благородною обіцянкою. Звісно, вишивальні традиції збережено й нині. Та особливу цінність має колишня, бабусина й прабабусина, сорочка. Вона цінується і в Україні, і за кордоном. Відома як «Борщівська бавовняна сорочка», шита «по рукавах». Найголовнішими її ознаками є біле домоткане, здебільшого конопляне, полотно, простий крій і густий, тугий візерунок; вишиття грубою вовняною ниткою – «чорною бавовною».

При всій  різноманітності Борщівських вишиванок, адже  практично не зустрічається двох абсолютно однакових, існувала чітко  вироблена тридільна система  розміщення узорів на рукавах. Верхня частина найбільш густо зашита – уставка, під нею – морщинка, тобто підуставкова  смуга  вишивки, і орнаментація рукавів до зап’ястя, яка в різних селах району (залежно від розміщення косих чи прямих вишитих смуг) мала конкретні назви.

За орнаментами і кольорами можна було впізнати, з котрого села дівчина чи жінка. Так, наприклад,  у селах Нивра, Кривче, Гермаківка, крім чорного, у вишивках був синій колір, у Борщеві, Стрілківцях, Іване–Пустому – фіолетовий, у Юр'ямполі, Шишківцях, Королівці – вишневий, у Шупарці – зелений.

І жіночі, й чоловічі сорочки шили з конопляного полотна. Процес  виготовлення був трудомістким і тривав практично увесь рік, хоча вишивали жінки та дівчата здебільшого у зимові місяці.

Вчора була субота, сьогодні неділя.

Чом на тобі, козаче, сорочка не біла?

Не біла, не біла, та й не буде біла:

Матуся не змагає, сестра не схотіла, -

співається у відомій на Борщівщині народній пісні. А в усній народній творчості зберігається приповідка: у суботу мусить визирнути сонце, бо сирота на неділю сорочку сушить. Тобто і бідний, і багатий мав  у неділю гарно виглядати…

Щоб добре вибілити полотно, жінки та дівчата замочували його у річкових водах, а потім розстелювали на берегах річок для просушування. Відтак Борщівська бавовняна сорочка займає почесне місце серед усього розмаїття національного вбрання.

Цікаво, чи продають борщівці ці, здавалося б, безцінні витвори минулих поколінь? На жаль, так, адже вони коштують, як на нині, немалу копійку. Щоправда, є й такі, що  дарують ці диво-вишиванки музеям – тобто тим установам, де надбання народу житиме довгі роки, де ним зможуть любуватися і нинішні, і прийдешні покоління. Таким чином і в колекції Борщівського музею з’явилося чимало дарованих вишиванок.

На жаль, багато вишиванок відходять з вишивальницями у небуття. Як правило, стареньких бабусь хоронять у сорочках, вишитих чорними нитками. Напередодні  вони заповідають дітям, внукам, у що мають їх одягнути. Нерідко ті запитують, чи бабця не хоче залишити таку чорну вишиванку, адже ця річ цінна не у грошовому вимірі, а в історичному. Та здебільшого бабусі не погоджуються. «У цій сорочці я вінчалася, у ній хрестила дітей, одягала її на Великдень. У ній хочу постати перед Богом…» - кажуть вони. Чи мотивують так: «Якщо я вдягну щось інше, чи впізнає мене чоловік на тім світі. Маю там зустрітися з ним у тім вбранні, що до шлюбу йшла…».

Така позиція зумовлена тим, що вишиття Борщівщини завжди було наповнене великою кількістю символічних знаків – оберегів, що покликані були охороняти її власника, допомагати в житті. Люди вірили, що сорочка є двійником людині. У вишиті – її доля. Сподівалися, що така сорочка здатна відвернути недугу, негаразди, нещастя, причарувати коханого. Ваажалося, що через натільну сорочку можна було поворожити, скинути вроки, накликати добре чи зле майбутнє. Намагалися сорочку нікому не позичати, аби хтось «не поробив».

За словами старшого наукового співробітника Борщівського краєзнавчого музею Наталії Николин, ця сорочка дійшла до наших днів як оберегова, що ввібрала в себе багато магічних символів. Навіть дотепер на ній ворожать. Оснивний колір для неї - чорний. Але знайдете і барви неба, поля, розквітлих берегів Дністра, Збреча та серету. Часто сорочку орнаментували бісером, стеклярусом, лелітками та сухозліткою (металевими нитками). У шитті цієї натільної білизни зустрічається майже сто технік. До того ж в одному селі ніколи не творили двох однакових сорочок.

У ХХ столітті, коли українці стали активно боротися за незалежність України, борщівські сорочки,особливо чоловічі, набрали патріотичного змісту - серед різних візерунків вишивали тризуб, а то й абревіатури на кшталт ХЖУНР (Хай живе Українська Народна Республіка).